З посмішкою про медицину

Еще один блог Wordpress

Справа, треба сказати, не в Росії відбувалося.
Топаю на черговий техогляд у гінеколога. Попала до російської лікарки, вздохнув с облегченієм- не мучитимуся з незнайомою мені мовою хоч би 15 хвилин прийому.
Захожу, вона чикає магнітною карткою, система відкриває мою історію болезні- абсолютно чисту на сказати. Киває на крісло і починає возиться з вагинальним датчиком. Потім відходить метра так на півтора і починає всматріваться… Я, естесственно, починаю нервнічать- з такої відстані мене ще не оглядали, говорю їй: Може, доктор, Ви мене оглянете? А час витікає…
Тут її відвідує задумливість, і вона прорікає; Та мені все вже ясно..У ВАС ГОНОРЕЯ!
Я починаю іржати. “Як ВИ можете так легковажно відноситься???? У Вас ТАКЕ захворювання!!!!!!”
“Дамочка, - запитую дуже м’яко, без істерик.” Як Ви можете знати, що у мене гонорея? Ви навіть не підійшли до мене? Може, Ви мазок візьмете?” Вона шарахає,вскидивет руки:” Немає!!!!!!!! Я звідси все бачу!!!!!! У Вас характерне почервоніння !”
Сползаю з крісла із скрушним виглядом:” Гаразд, -говорю.” Піду я.” Реакція приголомшлива: “Да-да!!!!!!!! Ідиті!!!!!!! І запишіться до такого те докторові через тиждень ( теж гінеколог).
Епілог. Природно, я зустрілася з главварчом і розповіла про дистанційний діагноз гонорею. Лікарка була уволена- у неї виявився сильний психіатричний розлад